Насправді, у побуті я більш україно-, чім россійкомовний. Років так сорок до клятого майдану...З батьками (пухом земля), з тітками (хай живуть сто років), з сусідами... Якось так сталося, що українська була для сімейного вжитку. Звичайно без "етерів", "катетдр" та іншої новомодної дурні, звичайнісінька мова (полтаво-луганьский діалект) , не без суржику звісно, але то вже місцеві особливості...
А от російська - то для "наружи", десь так. Дехто з тих, що зараз поробилися такими собі взірцевими українцями, коли чули як дзвоню мамі тоді кривили пики... мовляв що це? Українська? От виперся селюк в люди. Та питали чи впевнений я у фахові. Мовляв раз розмовляєш українською... то може тобі б треба працювати ближче до корів та свиней, а не до лікарні?
Зараз ті "дехто" те забули, соцліфтнулись до великих промайданних діячів, та по знов повчають інших. Якою мовою розмовляти, в яку церкву ходити, хто друг, хто ворог... Вибачте нешановні, я якось сам. Тоді та зараз.
Зараз, особливо. Тому що якщо за вжиток російської мови будуть карати, штрафувати, таке інше... у порядної людини, насправді вибору не лишається. Геть зовсім. Раніше він був. А тепер нема. Скінчився. Відтепер - всюди де не буде загрози штрафу - виключно російська. Бо так по людські.
Journal information