dok_zlo (dok_zlo) wrote,
dok_zlo
dok_zlo

Игры, которые играют в людей

Герои были избраны, чтобы погибнуть
и быть прославленными в медиа, как прославлялись в древности
в песнях победители, принесенные в жертву чудовищам для победы.

20 ноября 2014


Приветствую вас, мои дорогие соотечественники. Вы получили абсолютное и неоспоримое  - победу. Победу глупости,жестокости, ненависти, невежества над здравым смыслом.[нажмите что бы прочесть на русском(гугл)]

Подозревали вы год назад, когда выходили из термосами кофе на то, что гордо именовали Евромайдан, что все так обернется? Что мы с вами потеряем Крым, что тысячи наших сограждан гибнуть в войне, что дети на Востоке Украины будут сидеть по подвалам, вместо того, чтобы 1 сентября понести в школу букеты астр и гладиолусов? Думали ли вы тогда, год назад, что утром вам страшно отрывать ленту новостей, потому что она почти сплошь о смерти и руины? Или догадывались ли вы, что вместо обещанной средней зарплаты в 1000 евро, вы получите инфляцию невиданных темпов, доллар что близится к 20 гривен и депутата Гаврилюка?

Я знаю: помыслы большинства из вас были искренними и чистыми. Вы хотели сместить президента-олигарха, стать частью западного мира, преодолеть взяточничество, завоевать новые идеалы. Однако думали ли вы, что ищете легкого пути? Развитие общества - не голливудский блокбастер. Олигархия и коррупция - не монстр, вылез из земных недр, и убив которого, можно сразу установить мир и добро. Невозможно достичь системных изменений, просто прогнав нерадивых власть и разгромив несколько городов. Так же невозможно утверждать новую идеологию путем принуждения и разрушением памятников идеологии старой. Судьба стран в нынешнем мире не решается на площадях - она ​​решается ежедневной тяжелой трудом, умением договариваться, личными практиками, как абсолютный отказ от коррупционных действий, неутомимой самообразованием, способностью трезво мыслить, фильтровать информацию, не поддаваться на манипуляции и действовать, руководствуясь холодной головой, а не горячим сердцем.

Жертва «Небесной сотни», на разглашение настоящих убийц которой почему до сих пор наложено табу, оказалась ничего не стоящей - потому что вместо процветающей страны мы прогнозируемо получили войну и разруху во всех сферах нашей общественной жизни. Кто сейчас с пеной станет отрицать и доказывать, что все еще будет хорошо, что пройдет не так много лет, и Украина обязательно станет высокоразвитой и богатой - надо лишь преодолеть страшного внешнего врага. Однако на самом деле площадь и все последующие события только отбросили страну на десятилетия назад, а враги выискиваются все новые и новые - ведь новопришедшей власти нужно иметь в загашнике «большого Другого», чтобы списывать на него собственные преступления и собственную несостоятельность.

Заметили ли вы, как что прошлой зимой мы знали чуть ли не каждого раненого и погибшего по имени - в соцсетях почти у всех были черные квадратики вместо аватарок, лента ежеминутно пополнялась все новыми и новыми подробностями трагедии, все страдали и тосковали по тем, кого считали своими героями. Эти герои были избраны, им было суждено погибнуть и быть прославленными в медиа, как прославлялись в древности в песнях победители, принесенные в жертву чудовищам для победы. Р еальних людей «Майдан» превратил в символы, наделив их гиперреальными признакам.

Сейчас же, во время реальной а не символической войны, лица и имена погибших стираются, люди лишаются человеческого облика, дегуманизуються, их уже не перечисляют поименно, а считают десятками, сотнями, тысячами ... Таким образом легче убежать, легче спрятаться от боли, от страха. Война превращается в футбольный матч - по ней можно наблюдать отстраненно и ее можно не бояться. Так же можно не бояться посылать на него все новых и новых игроков вместо выбывших, получив штрафную карту (или просто погибнув - какая разница, если это просто игра?).

На самом деле, «майдан» тоже имел признаки игры - но игра была победной, за ней хотелось наблюдать, радоваться каждому малейшему достижению, самому выбежать на поле и забить гол, или, хотя бы, спасовать мяч. Сейчас же игра стала слишком жестокой, в ней проигрывают все - поэтому от нее хочется отстраниться, отвернуться, не видать ... Но этот матч будет продолжаться, пока зрители сидят на трибунах и пока участники воюют, в надежде урвать кубок.

Но вы знаете, что участники игры в футболе, это не только команды-противники и зрители. Есть еще тренеры и владельцы клубов, и именно последние получают выгоду от зрелищ, которыми кормят толпу.


Чи підозрювали ви рік тому, коли виходили із термосами кави на те, що гордо іменували євромайданом, що все так обернеться? Що ми з вами втратимо Крим, що тисячі наших співгромадян гинутимуть у війні, що діти на Сході України сидітимуть по підвалах, замість того, аби 1-го вересня понести до школи букети айстр і гладіолусів? Чи думали ви тоді, рік тому, що вранці вам буде страшно відривати стрічку новин, бо вона майже суцільно про смерть та руїну? Чи здогадувались ви, що замість обіцяної середньої зарплати у 1000 євро, ви отримаєте інфляцію небачених темпів, долар що близиться до 20 гривень і депутата Гаврилюка?

Я знаю: помисли більшості з вас були найщирішими та найчистішими. Ви хотіли змістити президента-олігарха, стати частиною західного світу, подолати хабарництво, вибороти нові ідеали. Проте чи думали ви, що шукаєте найлегшого шляху? Розвиток суспільства – не голівудський блокбастер. Олігархія і корупція – не монстр, що виліз із земних недр, і вбивши якого, можна враз встановити мир та добро. Неможливо досягти системних змін, просто прогнавши нерадиву владу і розгромивши кілька міст. Так само неможливо ствердити нову ідеологію шляхом примусу і руйнуванням пам’яток ідеології старої. Доля країн у нинішньому світі не вирішується на майданах – вона вирішується щоденною важкою працею, вмінням домовлятися, особистими практиками, як то абсолютна відмова від корупційних дій , невтомною самоосвітою, здатністю тверезо мислити, фільтрувати інформацію, не піддаватися на маніпуляції і діяти, керуючись холодною головою, а не гарячим серцем.

Жертва «Небесної сотні», на розголос про справжніх вбивць якої чомусь дотепер накладено табу, виявилася нічого не вартою – тому що замість процвітаючої країни ми прогнозовано отримали війну та руїну у всіх сферах нашого суспільного життя. Хтось зараз із піною почне заперечувати і доводити, що все ще буде добре, що пройде не так багато років, і Україна неодмінно стане високорозвиненою і заможною – треба лише подолати страшного зовнішнього ворога. Проте насправді майдан і всі наступні події лише відкинули країну на десятиліття назад, а вороги вишукуватимуться все нові й нові – адже новоприйдешній владі потрібно мати у загашнику «великого Іншого», щоб списувати на нього власні злочини і власну недолугість.

Чи помітили ви, як що минулої зими ми знали ледве не кожного пораненого і загиблого по імені – у соцмережах майже у всіх були чорні квадратики замість аватарок, стрічка щохвилини поповнювалася все новими і новими подробицями трагедії, всі страждали і тужили за тими, кого вважали своїми героями. Ці герої були обраними, їм було суджено загинути і бути прославленими у медіа, як прославлялися в давнину у піснях звитяжці, принесені в жертву чудовиськам задля перемоги. Реальних людей «майдан» перетворив на символи, наділивши їх гіперреальними ознаками.

Нині ж, під час реальної а не символічної війни, обличчя й імена загиблих стираються, люди позбавляються людської подоби, дегуманізуються, їх вже не перераховують поіменно, а рахують десятками, сотнями, тисячами… В такий спосіб легше втекти, легше сховатися від болю, від страху. Війна перетворюється на футбольний матч – за нею можна спостерігати відсторонено і її можна не боятися. Так само можна не боятися посилати на неї все нових і нових гравців замість тих, хто вибув, отримавши штрафну карту (чи просто загинувши – яка різниця, якщо це просто гра?).

Насправді, «майдан» теж мав ознаки гри – проте гра була переможною, за нею хотілося спостерігати, радіти кожному щонайменшому досягненню, самому вибігти на поле і забити гол, чи, бодай, спасувати м’яч. Зараз же гра стала надто жорстокою, у ній програють усі – тому від неї хочеться відсторонитися, відвернутися, не бачити… Та цей матч триватиме доти, доки глядачі сидять на трибунах і доки учасники воюють, в надії урвати кубок.

Але ж ви знаєте, що учасники гри у футболі, це не лише команди-супротивники і глядачі. Є ще тренери та власники клубів, і саме останні отримують вигоду від видовищ, якими годують натовп.

Юлия Малькина
Tags: Ни на что не намекаю, война, руина
Subscribe
Buy for 200 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments