dok_zlo (dok_zlo) wrote,
dok_zlo
dok_zlo

Перечитывая Вишню....

І чорт відмовляється…




У новорічну ніч зібралися біля верховної охорони всі отамани самостійної і ні від кого не залежної дірки на велику нараду.

На нараду прибули: Бандера, Мельник, Шмуляк, Мудрий, Левицький, Чуйко, Базяк та ще чоловіка зо три з державних самостійної дірки мужів.

Перед нарадою прийняли парад збройних дірчастих сил.

Перед отаманом продефілірувало аж одинадцять чоловіка немоторизованої піхоти, прогарцювали верхи на осинових кілках два чоловіка кавалерії, а ззаду йшов пушкар з бузиновою пукалкою — це самохідна артилерія.

Парад приймав сам Степан Бандера, а командував парадом сам Андрій Мельник.

Василь Шмуляк, як голова національного в дірці комітету, стояв і кивав головою:

— Так-так! Наша бере! З такими орлами та з такою технікою ми від Карпат аж до Дону всіх і вся повоюємо!

Після урочистого параду спустилися у верховну схрону на новорічну велику нараду.

Нарада мала бути програмова.

Треба було вирішити основне і найголовніше питання:

— Кому в наступному році продаватися?

— Дозвольте слово щодо порядку денного? — прогугнявив Бандера.

— Прошу! — сказав голова.

— Маю додаток до порядку денного!

— Прошу!

Бандера одхаркався:

— Порядок денний, на мою думку, має бути такий: перше — «Кому в наступному році продаватися?»; друге — «За скільки продаватися?»

— Хто з цього приводу хоче висловитися? — запитав голова.

— Я! — крикнув Андрій Мельник.

— Прошу!

— Я проти додатку до порядку денного. Не можемо ми тут визначати ціну. По-моєму, — скільки дадуть.

Проголосували.

Другий пункт порядку денного відкинули. Погодилися на тому, що продаватися за стільки, скільки дадуть.

Доповідав про те, кому в наступному році продаватися, Андрій Мельник, дуже в цій справі досвідчений лис, що почав продаватися ще з часів лихої пам'яті Центральної ради… і кому тільки він у своєму житті не продавався!

Доповідь він виклав в історичному аспекті.

— Панове! — почав він. — Продаватися — це справа для нас не нова. Продавалися ми і німцям ще Вільгельмовим, і Келерові, і Скоропадському, і Краснову, і Денікіну, і Врангелю, і Геллеру, і Пілсудському, і французам в Одесі, і румунам, і туркам, і японцям «Зелений клин» продавали, і мадярам, і гітлеро-гестапівцям; тепер оце новим панам за долари продалися. У мене просто голова тріскає, кому ми ще не продавалися!

— Як кому? — крикнув Бандера.

— Ну, а кому? — спитав Левицький.

— Готтентотам! Ось кому!

— Готтентотам? Так готтентоти далеко! Аж на півдні Африки!

— Аби гроші! То нічого, що далеко! — буркнув Бандера.

— Готтентоти — бідні! Що вони можуть дати? — встряв у суперечку Шмуляк.

Продаватися готтентотам не погодилися.

— Ну, тоді тільки чортові! — махнув рукою Левицький.

Ухвалили продатися чортові.

Треба не забувати, що дія відбувалася в англо-американській окупаційній зоні, а там чорти єсть.

Послали делегацію до Вельзевула, найголовнішого чорта.

Вельзевул якраз ратиці чистив, у новорічний похід збирався.

Чортеня-джура доповіло Вельзевулові:

— Делегація з самостійної дірки до вас прийшла продаватися!

— Оце оті запроданці, зрадники, шахраї, гестапівці, що ото торгують Україною та чоботи всім, хто п'ятаки дає, лижуть? — спитав з обуренням Вельзевул.

— Ага! — каже чортеня-джура.

— Гони їх, мерзотників, у три потилиці. Щоб і духу їхнього тут не було! Я не гестапівець. Я — чесний чорт! Та мені на них плюнути противно! Гони!

Вигнав чорт делегацію.

…Верховні правителі самостійної дірки вирішили і в наступному 1947 році, коли пощастить врятуватися від шибениці, лизати чоботи тому пану-хазяїнові, який більше заплатить.




Дуже самостійний гімн

Яка ж є така на світі держава, та ще не проста собі держава, а самостійна й ні від кого не залежна, щоб не мала державного гімну?!

Нема на світі такої держави.

Отже й бандерівська самостійна й ні від кого не залежна державна дірка теж мусила мати свій, самостійної дірки, самостійний гімн…

І вона його має…

Дуже довго тривали в самостійній дірці різні наради, тертя, пертя та дискусії, доки зрештою прийшли до згоди, і залунали у самій дірці й трішки понад діркою урочисті, повні самостійних гордощів і величності, слова самостійного хоралу, в яких одбивається і споконвічна самостійно-дірчаста традиція, і самостійно-дірчаста гордість, і мета та прагнення самостійно-дірчастого існування.

То була незабутня хвилина. То був торжественний момент!

Спочатку хотіли були реставрувати міллю побите: «Ще не вмерла Україна…»

Дуже довго обговорювали, як це зробити.

Міркували так:

— «Ще не вмерла…» Що це значить: «Ще не вмерла»?.. Значить, — може вмерти… Не годиться!

— «Ще нам, братця козаки, усміхнеться доля»… «Усміхнеться»… Майбутнє… Як «усміхнеться», коли вже усміхнулась… Не годиться!

— «Запануємо ми, братця, у своїй сторонці»… «Запануєм»… Так само майбутнє… Як «запануєм», коли ми вже запанували… Не годиться!

«Ще не вмерла» — не пройшла. Одкинули.

Отаман Недобитий запропонував знамените:


І ти з яру,

і я з яру…


Спочатку вхопилися було за це «з яру» дуже сильно, бо територіально воно ніби й підходило…

Підходити-то воно справді-таки підходило, та, проте, не зовсім, бо яр — не дірка, а дірка — не яр…

Один з дискусантів запропонував на той самий голос переробити цей гімн так:


І ти з дірки,

і я з дірки…


Сподобалось. Але подальші тертя, пертя да дискусії одхилили і цей варіант.

— «І ти з дірки, і я з дірки»… Де ж тут традиція? І де мета? А потім і послідовності нема… Перш ніж з дірки, треба в дірку… Коли бути послідовним, треба ж уже тоді так:


І я в дірку…

і ти в дірку…

І я з дірки,

і ти з дірки…


Зміст дуже до смаку припав, а от щодо урочистої хоральності — не виходило.

Яка ж тут хоральність, коли весь час саме тобі — дір-дір! дір-дір!

Діркалка якась, а не хоральність.

Одхилили…

Взялися за:


По опеньки ходила, — цитьте!


Дуже вхопилися за прекрасне слово: «Цитьте!»

Слово справді таки і хороше, і дуже для такої самостійної держави підходяще, але оточення у нього якесь не дуже самостійне: «опеньки»…

Самостійні опеньки…

Не дуже воно якось урочисто…

Одхилили.

Довго дискутували запропонований отаманом Перебитим такий текст державного гімну:


Сидить УПА на стерні

Та й штани латає…


Хороший гімн і до вподоби всім припав, але й він викликав сумніви.

По-перше, не у всіх в УПА є штани, так що гімн суперечитиме історичній правді, а по-друге, в подальшім тексті, — якого ми тут з цензурних причин не наводимо, — сказано, що «стерня когось кудись коле», а це так само внесло занепокоєння в маси: чому стерня туди іменно коле, краще було б, якби вона колола в інше місце, бо в противному разі нічим буде бандерівцям думати…

Всякий же знає, як трудно думати, коли тебе стерня коле в те місце, яким ти думаєш…

Довелося відхилити…

Оголосили перерву для конкурсу на кращий текст самостійного і ні від кого не залежного гімну.

Першу премію дістав сам фюрер самостійної дірки Степан Бандера.

Текст він подав справді таки знаменитий.

Ось його текст:


Ой, гакнемо з гаківниць

Та блиснемо п'ятами…


Тут усе єсть: і традиції, і мета, і торжественість…

«Гакнемо з гаківниць…» Ще славні запорожці гакали з гаківниць… Щоправда, у запорожців гаківниці були справжні, а в бандерівців за гаківницю править інший прилад — символ, сказать би, гаківниці, та, проте, в гімні не обов'язкові речі матеріальні, можна перебутися і символами…

Важно, щоб воно гакало!

Маємо, отже, традиції (гаківниця!), урочистість (гакнемо!) і мету та прагнення (блиснемо п'ятами!).

Музику написав бурий ведмідь із східних Карпат.

Вийшов дуже хоралистий хорал…

Еще Вишня
Tags: Книжное, руина, юмор
Subscribe
Buy for 200 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 13 comments